Харківський метрополітен, який називають унікальною транспортною артерією, підземним серцем і гордістю міста, відзначає 51-шу річницю від дня заснування. Із 12 тисяч міст на планеті лише трохи більше двохсот мають власний метрополітен. І тільки в одному з них працюють метрошкола та дитячий садок.
Урочистості з нагоди річниці були скромними та пройшли у звичному робочому ритмі — після наради. У залі зібралися переважно свої, більшість із них були в робочій формі. Працівники метро приймали привітання від міської ради, виконкому, а також подяки Харківського міського голови Ігоря Терехова.
За кожною грамотою та відзнакою стоїть щоденна праця і справжні «тихі» подвиги працівників підземки. Цього дня звання «Почесний працівник Харківського метрополітену» отримали дві жінки.
Серед них — начальниця служби пасажирських перевезень Оксана Данільченко. Вона знає поіменно і в обличчя кожного харків’янина з тих, хто й досі ночує на станціях. У її пам’яті зберігся кожен день тих місяців, коли метро стало спільним домом для тисяч мешканців міста. Для неї це не лише робота, а й головний обов’язок та покликання — робити метрополітен зручним і гостинним для людей.
Почесна працівниця метрополітену Валентина Володимирівна Дзюба цього року разом із рідним підприємством відзначає і власний піввіковий трудовий ювілей. У підземці вона працює ще з часу її будівництва.
Із перших днів війни допомагав харків’янам у метро інженер технічного відділу та ветеран Харківського метрополітену Юрій Педан. Він добре знає, як живе підземка у звичайному, нічному та цілодобовому режимі.
З інженерного погляду метро — це справжнє місто в місті зі своїми особливостями. Роботи в тунелях тривають безупинно — і вдень, і вночі.
За піввікову історію Харківський метрополітен пережив багато цікавого, грандіозного і страшного. Проте його технологічний годинник не зупинявся ні на хвилину і не давав збою.
Це стало можливим завдяки потрійному запасу міцності, який заклали багато поколінь і династій цього унікального колективу. Від першого дня і донині тут діють як зафіксовані на папері, так і закарбовані в ДНК правила залізного порядку в усьому — від щоденного контролю гальмівних систем вагонів до чистоти рухомого складу та платформ.
У великій родині метрополітенівців переконані: під землею дрібниць не буває.
Є в колективу і свої мрії — насамперед про нові станції, які колись неодмінно збудують і на Одеську, і на Салтівку, і туди, куди це потрібно більшості харків’ян.
Та головна мрія для всіх одна — щоб якнайшвидше повернулося мирне життя.